Це можна назвати парадоксом вигорання всередині терапевтичного світу. Психологія, покликана повертати контакт і живість, сама втрачає живе дихання. 

Занадто багато слів, сенсів, порад, інтерпретацій, думок – і занадто мало тиші, в якій народжується справжнє усвідомлення. Коли чогось стає забагато, навіть хорошого, система шукає рівновагу. І тоді вона відповідає втомою, апатією, роздратуванням, втратою довіри. Це природний процес саморегуляції – спосіб захиститися від надлишку сенсів, від психологічного шуму.

Це не криза професії – це криза форми

Але сьогодні поле складніше, ніж будь-коли: конкуренція, війна, економічна нестабільність, складна картина майбутнього, інформаційне перевантаження, неякісна інформація – усе це створює стан колективного виснаження. Люди перевантажені. Ринок фрагментований. Довіра падає. Терапевти продовжують навчатися, створювати програми й контент, але питання залишається відкритим: а що відбувається з клієнтами?

Психологія перетворилася на продукт, а глибина – на контент, який швидко втрачає цінність. Коли психологічного матеріалу стає більше, ніж людина чи студент здатні інтегрувати, з’являються тривога, роздратування, втрата фокусу і знайоме відчуття: «всього вже занадто».

Системна теорія вчить: перегрів – не вирок, а сигнал про необхідність повернути рух. Рухаємось далі. Чекаємо новий закон.

Вижити і не зруйнуватися

Спостерігається хаос, який проникає і в систему, і в нас самих. Хаос визнається і дедалі частіше викликає запитання: що робити і куди рухатися далі? 

Йдеться про хаос знань, курсів, думок, «нових методів», технологій, трендів і відчуттів. І це не просто ринкова турбулентність – це симптом перенасичення. Нескінченний потік інформації перевищує здатність системи її переварити – і починаються захисні реакції. Багато хто перестає відчувати, починає поспішати, втрачає смак до змісту, а потім і довіру до нього.

Сьогодні в психології все перемішалося: поруч опиняються сильні професіонали, псевдоексперти, ШІ-боти та курси «стань психологом за 3 місяці». І в цьому потоці важко всім: і тим, хто давно в професії, і тим, хто лише входить чи планує. Новачки губляться, досвідчені втомлюються, ринок перегрівається, а глибина перетворюється на упаковку.

З одного боку, з точки зору системного розвитку – це закономірно. Будь-яка система, що стикається з надлишком вхідних потоків, втрачає пропускну здатність. Простіше кажучи, коли студент одночасно слухає лекцію, відповідає на повідомлення і думає про каву – його здатність сприймати та інтегрувати інформацію знижується. Наш мозок, як і будь-яка мережа, має обмежений обсяг обробки інформації.

Система намагається відновити рівновагу – через втому, роздратування, апатію, через розпад старих форм і спроби самоорганізуватися по-новому. Це не катастрофа – це перехід у нове. Перенасичення – не кінець, а ознака зростання, просто надто швидкого. І важливо в цей момент правильно втриматися.

Зараз важливо не пришвидшуватися, а витримувати. Зберігати ритм, у якому можна думати, відчувати, інтегрувати, а не просто реагувати. Це те, що можна назвати стратегією «Вижити і не зруйнуватися».

Система й ринок обов’язково перебудуються. Але питання: хто витримає цей ритм і не втратить себе в потоці? Немає сумніву, що професійні спільноти, які сьогодні теж відчувають цей виклик, шукають і знаходять відповідь – як не втрачати себе і ритм розвитку.

Як витримати перенасичення?

Сьогодні всі втомлені. І ті, хто має досвід в психотерапії, і ті, хто лише починає, реагують схоже: перевантаженням, розгубленістю, бажанням зупинитись та мати прості відповіді, як рухатись і куди. Новачкам трохи легше, бо вони ще не порівнюють із минулим – вони просто йдуть. А тим, хто давно в полі, важче – бо пам’ятають, як було «раніше», і болісно бачити, як старі орієнтири вже не працюють.

Усе рухається дуже швидко: якість курсів, контент, різні поради, ШІ-інструменти, марафони, голоси колег. Конференції – окрема тема. Здається, що інформації більше, ніж ми можемо прийняти. Реально. А ще питання грошей – теж окрема тема. І навіть найкращі речі можуть ставати перевантаженням, якщо ми не встигаємо їх осмислити, прожити, вбудувати в себе. Тому питання не в кількості, а у фільтрах – у здатності вибирати своє, не втрачати фокус. 

Не потрібно встигати за всім. Можливо бути в русі, але у своєму ритмі. Не можливо знати всіх трендів і при цьому залишатись у тому, що подобається, якщо в тобі є жива присутність. Іноді «витримати» означає просто зробити паузу, видихнути, відчути тіло, не поспішати.

Багато початків – мало завершень

Симптоми перенасичення існують. Інколи маємо сто ідей, десять блокнотів та планів і водночас відчуття, що все лишається в повітрі. Таке безсилля. Але це не слабкість, а сигнал: «пора зупинитись». Бо завершення – це теж турбота про живе, про процес, про себе. Баланс – це теж завершення.

В цілому зараз голос експерта легко загубити серед гучних слів, текстів та порад. Іноді здається, що його просто не чути. Але глибина не зникає. Вона просто чекає – коли ми сповільнимось, щоб знову заговорити спокійно, по-людськи, по суті. Згодні? Глибина повертається тоді, коли є контакт – із собою, з людьми, з сенсом. 

Бажаємо вам і собі легкої асиміляції та турботи про себе, не втрачаючи сенсів!

Запис Парадокс вигорання всередині терапевтичного світу спершу з'явиться на Міжнародний інститут практичної психології.

Щоб отримати відповіді з перших вуст, ми зустрілися з Ларисою Дідковською – президенткою Української асоціації гештальт-терапії (УАГТ). Саме УАГТ, до складу якої входить 9 навчальних закладів України, нині представляє інтереси гештальт-спільноти України в робочій групі при Кабінеті Міністрів. Ця група об’єднує експертів з числа керівників та представників провідних національних професійних асоціацій у сфері психології та психотерапії й працює над розробкою проєктів підзаконних нормативно-правових актів до Закону України «Про систему охорони психічного здоров’я». Йде активна та кропітка праця, щоб нові підзаконні акти не були формальністю, а відображали реальні потреби професійної спільноти та сучасні підходи до психічного здоров’я в Україні.

І почнемо з історії.

УАГТ: хто ми і звідки

«Українська асоціація гештальт-терапії офіційно з’явилася як всеукраїнська інституція у 2006 році, – каже Лариса. – Фактично ми стартували з благословення Сержа Ґінґера (прим: французький психотерапевт, одна з ключових фігур у розвитку гештальт-терапії в Європі, засновник і багаторічний президент Французької федерації психотерапії, автор понад 20 книг з психології та гештальт-терапії та ініціатор створення FORGE/International Federation of Gestalt Training Organizations). Серж багато разів приїздив в Україну, проводив майстер-класи та демонстраційні сесії. Саме він подав ідею консолідації професійної спільноти, і ми її підтримали. Українські фахівці від самого початку навчалися у європейських тренерів, тож наша включеність у ширший контекст була природною».

«Для мене один із символічних епізодів – видання українською книжки Сержа Ґінґера “Мистецтво контакту” у Львові у 2007-му, – продовжує Лариса. – Ця книжка стала символом наших зв’язків з європейською гештальт-спільнотою і того, що ми з самого початку мислили себе частиною великого професійного поля».

Відтоді, додає Лариса, інститути всередині країни ставали дедалі автономнішими, але «парасолька» спільноти залишалася: «Ми завжди були за інтеграцію, а не за відокремлення – і це наша позиція досі».

“УАГТ – це об’єднаний голос спільноти, ми йдемо цим шляхом разом. І це найкраща гарантія, що психотерапія в Україні залишатиметься і незалежною, і якісною”.

«Ми там, де пишуться правила»

Важливе питання – чи має гештальт-спільнота вплив на законотворчість.
Сьогодні триває масштабний державний процес упорядкування сфери ментального здоров’я та ліцензування професій. 

Над розробкою проєктів підзаконних нормативно-правових актів до Закону України «Про систему охорони психічного здоров’я» системно працює робоча група, що об’єднує керівників і представників провідних національних професійних асоціацій у сфері психології та психотерапії. Йде активна й кропітка праця, спрямована на те, щоб нові документи не були формальністю, а відповідали реальним потребам професійної спільноти й відображали сучасні підходи до психічного здоров’я в Україні.

Гештальт-спільноту в цій роботі представляє Лариса Дідковська, президентка Української асоціації гештальт-терапії. Це голос усієї спільноти України, а не окремої школи чи окремих осіб — сьогодні він об’єднує дев’ять гештальт-інститутів.

Робоча група збирається регулярно: формулює й узгоджує тексти між різними напрямами психотерапії — гуманістичними, когнітивно-поведінковими, аналітичними, після чого матеріали передаються юристам, проходять погодження у міністерствах та Кабінеті Міністрів. Це рутинна, але необхідна нормотворча робота, яка триває вже другий рік.

За цей час була проведена значна робота над правками до розділів Закону, що стосуються професійних стандартів, освіти та супервізії. Окремо триває складний процес узгодження супервізійних стандартів, аби зберегти специфіку різних підходів і водночас сформувати спільні «правила гри».

Саморегулювання як основний принцип

«Для нас ключовим є механізм саморегульованих організацій, – підкреслює Лариса. – Це той інструмент, який утримує баланс у системі. Професійні стандарти мають творити професійні спільноти. Йдеться не про те, щоб хтось монополізував підготовку фахівців, а про зрілість професії».

Вона конкретизує: «Якісна підготовка психотерапевта – це не тільки аудиторні курси. Це обов’язково клієнтський досвід, групова терапія і супервізія. І ця триєдність мусить бути зафіксована в стандартах».

«Наше завдання – щоб стандарти були створені з перспективи практики і клієнта, щоб у них вмістилися різні підходи, а якість допомоги була спільним знаменником».

«Закон не має зворотної сили»

Найпопулярніше питання від студентів і випускників: “Що буде з уже здобутими дипломами й сертифікаціями?”

«Заспокою: закон не має зворотної сили, – каже Лариса. – Те, що люди вже здобули належним чином, ніхто “заднім числом” не скасовує і не змушує добирати. А тим, хто зараз навчається, я рекомендую зосередитись на практиці та супервізії – це ядро професійності, яке лишиться актуальним у будь-якій моделі регулювання».

Остаточні тексти публікуватимуть державні органи. Усі, хто має доступ до процесу розробки документів, комунікують лише підтверджені матеріали. Поширювати напівприпущення – це сіяти паніку, а нам потрібна ясність.

Важливо розуміти, що ситуація під контролем. Гештальт-спільнота не спостерігачі: ми в процесі, впливаємо, піклуємося про інтереси професійної спільноти. Йдеться не про приватні інтереси окремих шкіл чи фахівців, а про внесок у розвиток системи психічного здоров’я в Україні загалом. Адже гештальт-підхід є вагомою складовою сучасної психотерапії й має значний потенціал для суспільного блага.

Сьогодні ми є свідками важливого етапу становлення професії в Україні. І саме від нашої згуртованості та готовності діяти разом залежить, якою буде система психічного здоров’я завтра.

Запис Як гештальт-спільнота впливає на Закон і навіщо нам УАГТ спершу з'явиться на Міжнародний інститут практичної психології.

Час – це розуміння, яке ми маємо про нього. (Жан-Поль Сартр)

Я давно вивчаю психологію часу як терапевт і як організаційний консультант. І якщо запитати в підлітка або ж у свого сусіда «Як ти відчуваєш час?», ми отримаємо різні відповіді. Ми різні, і в різних обставинах по-різному сприймаємо час, наше сприйняття часу і відчуття часу залежить від стану психіки. Дайте собі відповідь на одне просте запитання: з якою швидкістю зараз проходить ваше життя? Ніби підгляньте на особистий уявний спідометр. Які цифри ви побачили, що вони для вас означають: занадто швидко або ж, навпаки, повільно?

Сприйняття часу стало надзвичайно суб’єктивним. Для когось воно зупинилося в минулому, де панували спокій та безпека. Інші, навпаки, відчувають, як час летить зі швидкістю світла, не даючи змоги зупинитися і осмислити все, що відбувається.

Саме стан нашої психіки визначає те, як ми сприймаємо час. Для одних він стає ворогом, для інших – союзником.

Час – це не просто мірило життя, а важливий ресурс, який може стати потужним інструментом для особистого розвитку та вирішення завдань. Проте наше ставлення до часу часто обмежує нас. Як це відбувається і як змінити своє розуміння часу, щоб він став нашим союзником?

Психологічний аспект ставлення до часу

Психологічно час зазвичай сприймається як щось, що тікає, чим більше ми за ним женемося, тим більше його не вистачає. Проте важливо усвідомити, що час – це не ворог, а ресурс. І якщо змінити ставлення до нього, то можна помітно змінити своє життя.

Якщо людина почне розглядати час як ресурс, це розвине здатність бачити можливості, усвідомлювати важливість кожного моменту та ефективно розв’язувати складні завдання. Важливо, щоб людина змогла розпізнати, коли і як її ставлення до часу може сприяти чи, навпаки, заважати розвитку.

Багато людей стикаються з негативним ставленням до змін у часі. Наприклад, війна чи кризові ситуації можуть спричинитися до почуття невизначеності і страху перед майбутнім, що посилює тривогу та призводить до відмови від дій. У таких умовах, коли відсутній позитивний погляд на час, починається так званий «часовий інфантилізм» – коли людина відмовляється від вирішення складних проблем через відчуття дефіциту ресурсів чи страх перед невизначеністю.

Ще один важливий аспект – це прокрастинація, ірраціональне відкладання важливих справ. Одна з причин, чому люди можуть відкладати завдання, полягає в тому, що вони відчувають тривогу через час. Вони не можуть побачити, як подолати труднощі або вирішити проблеми, оскільки час здається їм безмірно обмеженим. Важливо розвивати чутливість до часу, щоб зрозуміти, як правильно розподіляти його, аби зменшити стрес і досягти бажаного результату.

Чотири аспекти відносин із часом

Як терапевт, я часто спостерігаю за своїми клієнтами щодо їхнього ставлення до часу. Існують чотири важливі аспекти, які визначають, як ми взаємодіємо з часом і як це впливає на наше життя:

• Проявленість і здатність бачити можливості. Важливо навчитися звертати увагу на можливості, які відкриваються в кожен момент часу, і використовувати їх для власного розвитку.
• Розвиток відносин із часом. Це вміння розпоряджатися своїм часом і бачити в ньому не тягар, а ресурс для досягнення цілей.
• Усвідомлення часу як обмеженого ресурсу. Час – це не безкінечність. Усвідомлення цього допомагає ефективніше ставитися до завдань і не витрачати час на непотрібні речі.
• Ефективне вирішення проблем. Зміни і кризи – це частина життя, і щоб долати їх, потрібно мати здатність швидко і зосереджено діяти в умовах обмеженого часу.

Як розвивати чутливість до часу

Важливо звертати увагу на своє відчуття часу, щоб розуміти, як ми реагуємо на різні ситуації. Наприклад, спробуйте під час прогулянки запитати себе чи інших: «Скільки часу ми вже гуляємо?». Багато людей помилково оцінюють час і не завжди усвідомлюють, скільки його вони витрачають.

Такі прості вправи допомагають тренувати чутливість до часу, що в результаті дає можливість ефективно планувати свій день, ставитися до часу як до ресурсу, а не як до ворога.

Практика для щоденної рефлексії «Відчуття часу»

У нашому житті час – це один із найбільших ресурсів, але часто ми не звертаємо уваги на те, як його сприймаємо. Відчуття часу може бути дуже суб’єктивним: іноді він здається повільним, іноді – дуже швидким. Але важливо навчитися розуміти, як наші емоції і сприйняття часу впливають на наше життя. Розвивати це відчуття – означає навчитися не тільки усвідомлювати, а й ефективно використовувати час для вирішення проблем і досягнення цілей.

Щоб краще розуміти, як час проходить через ваше життя, можна практикувати щоденну рефлексію. Це допоможе не тільки оцінити ваші емоції, а й набути здатності аналізувати, як різні події впливають на ваше відчуття часу. Ось кілька запитань, які можуть стати основою для щоденної практики:

Як сьогодні пройшов ваш день із точки зору часу?

Уявіть свій день як малюнок лінії часу. Які моменти «повільні»? Які – «швидкі»? 

Яка подія була швидкою, а яка – повільною?

Запитайте себе, які моменти цього дня ви пережили, наче вони пройшли дуже швидко, а які – здавалися вічними? Це допоможе вам зрозуміти, як ваші емоції та сприйняття ситуацій впливають на відчуття часу.

Що уповільнило ваш день?

Можливо, це була якась складна ситуація, стрес чи емоційне перевантаження? Спостерігайте, що саме в вашому житті сповільнює плин часу. Це важливий момент для саморозуміння.

Який момент пройшов дуже швидко і з чим це пов’язано?

Були моменти, коли день просто «біг»? Спробуйте проаналізувати, чому це сталося. Можливо, це було пов’язано з вашим настроєм, концентрацією або відчуттям «занурення» в процес.

Чи є у вас відчуття «дефіциту часу»?

Це питання особливо важливе в періоди змін чи кризи, коли здається, що все навколо рухається дуже швидко, а часу на важливі речі не вистачає. Якщо у вас є таке відчуття, важливо зрозуміти, чому це відбувається, і почати працювати над своїм ставленням до часу.

Якщо уявили, що час – це персона у вашому житті, ким би він міг бути?

Іноді час може бути союзником, який допомагає у справах, партнером, що не обіцяє легких шляхів, але дає можливість змінюватися і рости, якщо ти готовий працювати. Може бути ворогом або ж навіть коханцем, за яким постійно сумуєш. Ким був час для вас сьогодні і ким би ви хотіли бачити його завтра?

Однією з ключових практик для розвитку здорового ставлення до часу є асиміляціяhttps://iippsy.com/2024/03/10/assimilation/. Це здатність адаптуватися до змін і змиритися з тим, що час не завжди йде за нашим планом. У сучасному світі, коли все змінюється швидко і з великою кількістю непередбачуваних факторів, уміння адаптуватися – це важлива навичка.

Асиміляція допомагає не тільки краще адаптуватися до нових умов, але й розвивати стосунки з часом. Чим більше ми усвідомлюємо наше ставлення до часу, тим легше нам приймати зміни, а значить, легше вирішувати проблеми і приймати важливі рішення.

У сьогоднішньому світі важливо не тільки те, як швидко ми можемо діяти, а й те, які рішення ми приймаємо. Швидкість важлива, але важлива і якість. Тому ми маємо навчитися знаходити «золоту середину» між цими двома аспектами. Відчуття часу дає можливість бути більш ефективним у прийнятті рішень і вирішенні складних завдань.

Розвиваючи відчуття часу, ми не тільки покращуємо якість нашого життя, а й навчаємося швидше адаптуватися до змін. Практика рефлексії, відповіді на запитання про відчуття часу та асиміляція змін допоможуть вам отримати більше з кожного дня, бути більш присутніми у своїх діях і досягати кращих результатів у світі, що швидко змінюється.

Наше ставлення до часу впливає на наше життя більшою мірою, ніж ми можемо уявити. Якщо ми зможемо навчитися керувати своїми відносинами з часом, час перестане бути джерелом стресу, стане потужним інструментом для досягнення наших цілей. Час – це ресурс, і важливо навчитися його використовувати з розумом, не зазнаючи прокрастинації та страху перед змінами.

Грайте свою роль у великій п’єсі життя

Уявіть собі, що ви – актор у театрі, і вам дали одну з найважливіших ролей у житті. Ви граєте роль часу. І ця роль не просто важлива, вона – основна. Час – це те, що формує наші дії, наше сьогодення і майбутнє. Від того, як ми сприймаємо і використовуємо цей ресурс, залежить, яким буде наше життя.

Час – це не просто кількість годин у добі. Час – це можливість. Це шанс змінюватися, розвиватися, створювати нові можливості. Він дає вам простір для дій, для мрій, для досягнень. Час – це ресурс. І відносини з ним – це те, що варто розвивати.

Уявіть, що ви – майстер своєї ролі, і кожна ваша дія – це крок до нової можливості. Час не чекає, він рухається безупинно. Тому прийміть свою роль і грайте її з усією віддачею, бо час, який ви використовуєте зараз, – це ваш шанс на краще майбутнє.

Не відкладайте на завтра те, що можете зробити сьогодні. Ваша роль у цьому театрі – головна.

Запис Відчуття часу спершу з'явиться на Міжнародний інститут практичної психології.

«Стисло спробую окреслити нововведення, які турбують багатьох. Цим Законом фактично впроваджується державне регулювання системи охорони психічного здоров’я в Україні (якої практично не існувало до цього), а також  вимоги до діяльності фахівців у цій сфері: психологів, психотерапевтів тощо.

Ключові положення законопроекту:

• законодавчо закріплюються визначення багатьох понять: таких як «психічне здоров’я», «послуга у сфері психічного здоров’я», «надавач послуг у сфері психічного здоров’я», «фахівці у сфері психічного здоров’я» та інші, необхідні для юридичного регулювання цієї сфери;

• запроваджується атестація та сертифікація фахівців у сфері психічного здоров’я, вимоги до освіти, система безперервного професійного навчання;

• створюються умови для розвитку системи професійного саморегулювання – саморегулівних організацій (СРО) у сфері психічного здоров’я (неприбуткових добровільних об’єднань за відповідним напрямом діяльності, які створюються для захисту прав і законних інтересів своїх членів, підвищення їхнього професійного рівня та якості надання послуг), зокрема можливість професійних асоціацій – набувати статусу СРО; 

• створюється Реєстр Державний реєстр СРО та Реєстр надавачів послуг у сфері психічного здоров’я;

• створюється Національна  комісія з питань психічного здоров’я, яка братиме участь у розробленні нормативно-правових актів, організовуватиме навчання, здійснюватиме сертифікацію фахівців та здійснюватиме нагляд за діяльністю СРО.

Багато питань, закладених в Законі, будуть врегульовані підзаконними правовими актами, які в майбутньому прийматимуться на підставі нього.

Зверніть увагу, що протягом шести років з дня опублікування цього Закону сертифікація фахівців у сфері психічного здоров’я є добровільною, і тільки через шість років з дня опублікування цього Закону наявність такого сертифікату стає обов’язковою.

Закон набере чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а вводиться в дію лише через рік з дня такого опублікування. Наразі, Закон ще не підписаний Президентом України.

Від себе додам: попит, величезна актуальність, відповідальність та важливість професії – закономірно призводить до необхідності регулювання належного рівня її втілення фахівцями. Що в цілому має на меті підвищення авторитету професії, яку багато хто вибрав для себе як теперішню або майбутню справу. 

Буду тримати вас в курсі актуальних змін.»

Запис Закон №12030 «Про систему охорони психічного здоров’я» спершу з'явиться на Міжнародний інститут практичної психології.

Я практичний психолог із гештальт-терапії. Тема незавершених гештальтів мені особисто близька, тому що допомагає слідкувати за своєю енергією. Це складова психологічної гігієни, а тому щоб її відновити, знайти ресурси для здійснення мрій, треба повернутися в те, що порушує рівновагу.

Гештальт (від нім. Gestalt – форма, фігура) – психологічний термін, що описує сприйняття нами цілісної форми, образів, які насправді складаються з окремих частин. Ми схильні бачити не просто сукупність елементів, а цілісні структури, що мають якийсь сенс.

Незавершений гештальт – це психологічний термін, що характеризує ситуацію, коли якась життєва подія, взаємини або досвід залишилися незавершеними на емоційному рівні. Це ніби фільм, який ви недодивилися, який постійно крутиться в голові і не дає спокою.

Чому незавершені гештальти шкідливі для здоров’я та благополуччя

Ефект, як незавершені справи утримують увагу, дослідила радянська психологиня Блюма Зейгарник 1927 року під час експериментів, що стали основою для багатьох наукових студій про пам’ять і увагу.

Ефект Зейгарник – це психологічний феномен, який полягає в тому, що люди краще запам’ятовують незавершені або перервані дії, ніж завершені. Якщо ви залишаєте багато незавершених справ, мозок постійно нагадує про них, не даючи змоги розслабитися.

Ефект Зейгарник можна розглядати як одну з форм прояву незавершеного гештальту. Він стосується пам’яті: незавершені дії зберігаються в нашій свідомості активніше, ніж завершені. Незавершений гештальт – це більш широка концепція, яка включає емоційні та психологічні аспекти незавершених ситуацій або дій, що впливають на наше ментальне та фізичне здоров’я.

Незавершені гештальти можуть проявлятися через:

• Фізичні симптоми: у вигляді головного болю, безсоння або інших фізичних проблем.
• Емоційні стани: виникає постійна тривога, депресія, відчуття незадоволеності життям.
• Труднощі у взаєминах: прагнення відгородитися від світу, уникати спілкування, близьких, які нагадують про ці незавершені справи.
• Повторювані ситуації: людина може неусвідомлено потрапляти у схожі ситуації, намагаючись знайти завершення для незакінченої історії.

Чому важливо закривати гештальти

Коли закриваємо гештальти, ми:

• звільняємося від тягаря минулого і можемо жити повноцінним сьогоденням;
• вирішуємо незакінчені ситуації і налагоджуємо стосунки з іншими людьми;
• підвищуємо самооцінку за рахунок усвідомлення та пропрацювання своїх почуттів;
• зменшуємо рівень стресу і тривожності.

Як закрити гештальт

Перший крок: усвідомлення того, що у вас є незакінчена справа, ціль, обіцянка собі, де ви втрачаєте енергію. Адже саме незавершена справа відбирає в нас енергію рухатися до нових мрій і цілей. Звісно, є ті справи, які тривають деякий період часу і вимагають від вас регулярних дій. Але в них ви чітко усвідомлюєте, який результат і коли отримаєте. Я зараз про ті, які завмерли, тяжко рухаються, народжують напругу. Випишіть їх на папері, вивантажте з голови і подивіться на цей список.

Другий крок: розуміння емоцій та почуттів, що пов’язані з кожним гештальтом. Поведіть внутрішній діалог із собою, висловивши свої почуття і думки, а також усвідомте, що саме заважає вам завершити цю справу. Пробачте себе та інших людей, які були причетні до цієї ситуації.

Часто люди відчувають сором і провину, соромляться себе, своїх дій або бездіяльності. Ці почуття не допомагають рухатись уперед, і потрібна глибока праця з ними. Якщо ви в собі знайшли їх, рекомендую взяти до уваги таку регулярну практику, як створення списку досягнень.

Третій крок: визначте кроки для завершення цієї ситуації. У кожному вашому маленькому кроці до завершення ви будете відчувати більше енергії.

Четвертий крок – завершення: якщо є можливість, зробіть якісь конкретні дії для завершення ситуації. Наприклад, запросіть подругу, з якою вже через якісь причини не будете спілкуватися, на каву і подякуйте їй за все, що було між вами. Якщо звільняєтеся з роботи, напишіть лист вдячності колегам про цінність співпраці, але враховуючи, що ваші робочі стосунки завершилися. Це і є ритуал завершеності.

Можливо, закриття гештальтів не буде швидким процесом. Але коли ви просто напишете список гештальтів, це вже буде початком завершення, яке подарує розуміння, що усвідомлене незавершене – це вже початок вашої завершеності. Важливо пам’ятати, що процес закриття гештальтів може бути складним. Якщо ви відчуваєте труднощі, зверніться за допомогою до психолога.

Щоб долати сьогодні проблеми, долати незгоди або витрачати свою енергію, рухатися вперед, треба бути справді свідомою людиною, розуміти свою напругу, розуміти і відчувати свою енергію.

Запис Незавершений гештальт спершу з'явиться на Міжнародний інститут практичної психології.

Далеко не всі люди люблять розвиток. Не всі готові витрачати час і годинами слухати лекції, читати купи книжок, навчатися, писати наукові роботи. Не всім треба бути професіоналами. Важливо розуміти, що зміни не завжди визначають розвиток людини. Коли людина навчається, у неї відбувається розвиток, що завжди веде до змін. Саме це знаходиться в основі процесу компетенції. 

Компетентність – це навички і знання, а компетенція – можливості їх використовувати. Компетенція прирівнюється до такого поняття, як потенціал людини. Тут поряд є ще одне поняття – майстерність, здатність людини розв’язати завдання та проблеми унікально. 

Нас життя запрошує до зростання, і ми пристосовуємося до вимог сьогодення. Коли ж ідеться про майстерність нашого життя – це про конкретні навички. Бути майстром своєї справи – це особисте зростання, це розвиток розуміння. Розвиток потреб і розвиток енергії для дій. Розуміння вміщує зміни змісту та картини світу, який швидко змінюється. Змінюється структура, і вона потребує нових навичок, тому що все ускладнюється. Раніше у структурі розуміння були прості справи і прості навички. Як у дітей, яким зрозумілі й чіткі кольори – червоний, синій, жовтий. Зараз кожний колір має свої 50 відтінків. Кожна справа розкривається на 50 усередині. 

Я спостерігаю, як люди вирішують навчатися психології і не знають, із чого почати. Тому що багато людей, занурюючись у психологію, відчувають розщеплення. Майже 10 років тому структура розуміння – як бути професіональним психологом – була простою. Сьогодні тенденція ускладнюватися набирає обертів, і це відбувається в різних професіях. Яким шляхом піти, які вибрати компетенції і як бути майстром? Коли ми зрозуміємо цю структуру, тоді наша реальність стане більш якісною. Сьогодні є такі виклики часу, як нестійкість, неусвідомленість, різноманітність або ж складність. Саме тому для першої конференції МІПП було обрано тему “Компетенції майстерності”. Це про результативність та успіхи у професійній діяльності, які можна зібрати завдяки глибокому розумінню своєї сфери та накопиченому досвіду, взаємодії з професійним полем.

Аспекти майстерності

Існують три аспекти в майстерності: 

Перший – здатність бути продуктивним. Долати вимоги, зростати, бути організованою людиною, розвивати розуміння, яке має структуру. Вміти керувати своїми ресурсами. Якщо йдеться про гештальт-терапевта, то це побудова відносин із полем, із середовищем, тому що поле полюбляє сміливих людей. Поле завжди буде впливати на ваші потреби, це така важлива річ розуміти те, у якому полі, у середовищі ви є. 

Другий – ідентичність. Наприклад, ідентичність психотерапевта або лікаря означає не просто мати свою роль, але й могти її реалізувати. Тут поряд живе й самоактуалізація – поклик до розвитку. Загалом особистий розвиток – це побічний ефект розв’язання проблем. Саме проблема викликає розрив між реальним та бажаним, між тим, чого прагнете і що відбувається. Цей розрив впливає на стан і напруження. Сьогодні мати компетенції означає мати здатності не тільки виживати, але й реагувати на ті зміни, які відбуваються в середовищі.

Третій – зрілість, асиміляція досвіду. Сьогодні норма – мати план розвитку навичок, тому що усвідомлення необхідності додаткових навичок є початком наших змін. У дитинстві на це впливали батьки, школа, вчителі. У дорослому віці ми самі обираємо вектор розвитку, наставників. Ми самі обираємо собі мотивацію для власного руху вперед. 

Навички майстерності

Бути професіоналом, майстром – завжди велика праця. Іноді це точка страждань, якщо називати речі своїми іменами. Але з цієї точки починається зростання. І коли людина потрапляє в середовище підтримки, щире на відгук, пораду, знання, тоді починається професійний прорив. Акцентую увагу на тому, що розвиток – це не тільки генетика і не тільки соціум. Сьогодні розвиток – це власний шлях і власна праця особистості. Зростати самому важко, тому до власної дисципліни та мотивації варто додати сприятливе для зростання середовище. Керувати запасами своєї енергії, мати діалог із майбутнім – і це не тільки планування, не тільки прогнози, це знайти можливості і зробити кроки до конкретних дій.

Зростання – це й позитивний процес. Коли ми долаємо кризи, ми долаємо вимоги, і це впливає на нашу продуктивність. Майстерність народжується у внутрішній мотивації, а не зовнішній. Тому шукайте тут задоволення від процесу. 

І ще одна з найголовніших навичок майстерності на сьогодні, про яку писав у своїх книгах Віктор Франкл, – турбота про себе. Окрім турботи про себе, також важливо занурюватися в тему самоактуалізації – здатності мати імпульс для зростання і самодетермінації – уміння бути автономною людиною, уміти робити вибір і вміти його робити в гострій кризі, розвивати свої здатності та керувати запасами своєї енергії. Ми не можемо впливати на кризу, ми не всі можемо впливати на деякі речі, але ми можемо впливати на себе. 

Шлях до майстерності – це терник. У вас будуть провідники, але більшість доріг ви будете долати по-своєму, тому що народження майстра – процес унікальний. Я бажаю вам не лякатися того, якщо щось сьогодні складно, а підтримувати діалог із майбутнім і професійним середовищем, які є потужними ліхтариками на цьому шляху.

Запис Компетенції майстерності спершу з'явиться на Міжнародний інститут практичної психології.

З позицій гештальт-підходу шопоголізм може бути проявом незавершених емоційних станів або невирішених внутрішніх конфліктів. Наприклад, якщо людина відчуває порожнечу, незадоволеність, тривогу чи інші негативні емоції, вона може намагатися компенсувати ці почуття за допомогою покупок. Однак це не вирішує проблему, а лише тимчасово знімає симптоми.

Одержимість покупками породжує патологію накопичення. В однієї моєї клієнтки було 300 пар взуття і 200 сумок. Люди можуть витрачати різні суми грошей. Що в цьому поганого? Якщо йдеться про шопоголізм, це має руйнівний характер. 

Шопоголізм (оніоманія) – психологічний розлад особистості, такий як обсесивно-компульсивний розлад (ОКР), нарцисичний розлад особистості, а також тривожні розлади. Ця поведінка може бути супутнім проявом наявних психічних розладів та інших форм залежності, таких як адиктивна поведінка.

Люди, які страждають на шопоголізм, часто мають додаткові психічні та фізичні розлади, такі як булімія та ожиріння. У шопоголіків можна спостерегти низку супутніх проблем, що негативно впливають на якість їхнього життя. Зазначимо, що пацієнти нечасто звертаються за допомогою для визнання шопоголізму окремою проблемою; ця тема зазвичай виникає в контексті інших запитів або проблем. Самі пацієнти часто усвідомлюють свою залежність, коли розуміють, що регулярні покупки, які вони здійснюють, задовольняють їх емоційно, що є ключовим критерієм для діагностики шопоголізму.

Сьогодні онлайн-магазини відкривають перед шопоголіками безмежні можливості. Відсутність фізичних грошей у руках робить купівлю майже безуспішною, тоді як натискання кнопки «Товар уже в дорозі» сприяє необмеженому витрачанню коштів. Шопоголіки бувають різними: деякі імпульсивно купують усе, не замислюючись про наслідки, тоді як інші можуть бути усвідомленими у своєму виборі, переконуючи себе в необхідності кожної покупки, навіть якщо йдеться про 35 суконь. Є й ті, хто купує все і завжди, не задумуючись про стан своїх фінансів. Шопоголізм, як і будь-яка інша залежність, має багато спільного з іншими формами адиктивної поведінки, такими як алкоголізм, наркоманія чи ігроманія. Його природа дуже схожа – це спроба заповнити внутрішню порожнечу, втекти від проблем і знайти тимчасове полегшення в новій покупці.

Причини шопоголізму

Патологічне захоплення покупками має складну природу і може виникати по-різному. У більшості випадків шопоголізм є наслідком комбінації фізіологічних, психологічних та соціальних факторів, що разом створюють передумови для розвитку цієї залежності.

1. Фізіологічні причини

Однією з головних фізіологічних причин шопоголізму є дефіцит гормону серотоніну в мозку. Серотонін, відомий як «гормон щастя», відіграє важливу роль у регуляції настрою та емоцій. Коли його рівень знижується, людина може відчувати депресію або тривогу. У такому стані здійснення покупок може стати способом тимчасового підняття настрою та отримання задоволення. Проте це задоволення зазвичай є короткочасним, що веде до потреби повторювати і повторювати покупки для підтримання позитивних емоцій.

2. Психологічні причини

На психологічному рівні шопоголізм може виникати через емоційні проблеми або розлади. Часто його пов’язують із порушеннями взаємин зі значущими людьми. У жінок, наприклад, шопоголізм може бути результатом складних стосунків із батьком або іншими важливими особами в їхньому житті. Додатково внутрішня самотність, тривога, депресія або низька самооцінка можуть стати каталізаторами для формування залежності від покупок. Покупки стають способом заповнити внутрішню порожнечу або втекти від болісних емоцій.

3. Соціальні причини

Соціальні фактори також відіграють важливу роль у розвитку шопоголізму. У сучасному суспільстві матеріальний успіх часто асоціюється із соціальним статусом і визнанням. Багато людей вважають, що для того, аби «відбутися» у житті, потрібно мати якусь кількість дорогих речей, машин, годинників чи брендових костюмів. У таких умовах шопоголізм стає способом підвищення власної самооцінки та демонстрації успіху перед оточенням. Крім того, сучасні технології та розвиток онлайн-шопінгу значно полегшують процес здійснення покупок, що також сприяє розвитку шопоголізму.

4. Комбінація факторів

Шопоголізм рідко виникає через один конкретний фактор. Часто це комплексний розлад, у якому фізіологічні, психологічні та соціальні чинники перетинаються і взаємодіють. Людина, яка стикається з емоційним болем або тривалим стресом, може використовувати покупки як спосіб боротьби зі своїм станом, що лише посилює залежність.

Отже, розуміння причин шопоголізму є ключовим для його профілактики та лікування. Важливо усвідомлювати, що це не просто звичка чи примха, а серйозне психологічне явище, яке потребує уваги і професійного підходу.

Природа шопоголізму

Коли в людини виникає проблема, яка триває довгий час, тривога посилюється, а тіло починає реагувати на стрес. Часто тривожний розлад формується на основі депресії. Коли емоційний біль довго залишається всередині, виникає відчуття пустоти і внутрішньої самотності. У моменти, коли боляче, ми намагаємося знайти спосіб, як зробити собі приємно, як заповнити цю емоційну порожнечу. Проте, на жаль, цей ефект є лише тимчасовим.

Багато людей знімають внутрішнє напруження покупками, особливо коли мають проблеми на роботі чи в особистих стосунках. Іноді за допомогою шопінгу жінка навіть може прагнути покарати свого партнера, витрачаючи гроші з картки, пов’язаної з його рахунком, як помсту за погане ставлення.

Емоційно стабільні люди менш схильні до шопоголізму. Найчастіше жертвами цієї залежності стають ті, хто не мотивований на успіх, не знає, що таке рефлексія, або має занижену самооцінку.

Шопоголізм — це процес, що розгортається в чотири ключові етапи, кожен із яких характеризується специфічною психологічною динамікою.

Перший етап починається зі стресу та стану психологічного та фізичного напруження, що виникає внаслідок тривоги. Людина відчуває емоційне перенапруження, шукаючи спосіб полегшити свій внутрішній стан.

На другому етапі настає момент напруження, який приводить до здійснення покупки, що приносить короткочасну радість. У цей момент розсудливість знижується, емоційні реакції переважають над раціональним мисленням. Саме ця миттєва емоційна віддача від покупки і є тим, що спонукає до повторення дії, підсилюючи циклічну природу шопоголізму.

Третій етап супроводжується почуттями провини та сорому. Після здійснення покупки людина починає звинувачувати себе за відсутність самоконтролю і відчувати сором, що призводить до втечі від реальності. Цей етап заглиблює людину у психологічний дискомфорт, створюючи замкнене коло.

На четвертому етапі людина від покупок отримує дедалі менше радості. Виникає потреба купувати все частіше і більше, аби досягти того ж рівня емоційного задоволення, що раніше. Отже, частота, інтенсивність покупок зростають, перетворюючи шопінг на нав’язливу поведінку.

Шопоголізм створює ілюзію, що через контрольовані покупки можна впоратися з внутрішніми проблемами, але це лише посилює компульсивний характер залежності. Замість вирішення глибинних психологічних проблем, людина лише підкріплює свою залежність, не знаходячи справжнього виходу з цього замкненого кола.

Що робити, якщо ви шопоголік?

Подолати цю залежність непросто, адже потрібно не лише побачити та визнати в собі цю емоційну порожнечу, а й знайти спосіб її зцілити. Без допомоги профільного фахівця, психолога чи психотерапевта, подолати шопоголізм складно.

Важливо навчитися зцілювати свою внутрішню самотність, знайти її першопричини, покращити взаємини з близькими людьми, знизити рівень тривоги та почуття провини. Тільки через цю внутрішню роботу можна подолати залежність від покупок і знайти справжню гармонію та спокій.

Профілактика шопоголізму: як навчити дітей витрачати гроші

Щоб уникнути схильності до шопоголізму, важливо навчати дітей фінансової грамотності та вмінню раціонально витрачати гроші. Це варто починати ще змалечку, до того як вони досягнуть підліткового віку  і почнуть заявляти: «Мамо, я вже доросла, не треба мене контролювати, я сама знаю, як витратити гроші, які мені подарували».

Навчання фінансовій відповідальності варто розпочати приблизно з 6 років. Дайте дитині кишенькові гроші, адже це чудовий інструмент для розвитку самоконтролю і самодисципліни. Розмовляйте з дитиною про те, як вона планує витратити свої гроші, навчайте її робити усвідомлений вибір. Мій молодший син після прочитання книги «Пес на ім’я Мані» Бодо Шефера почав усвідомлено збирати гроші в скарбничку, обмірковуючи, на що він готовий витратити свої заощадження.

Часто виникає запитання: чи варто платити дітям за виконання домашніх обов’язків? Ні, не слід оплачувати виконання повсякденних завдань, таких як чистка зубів, заправлення ліжка, винесення сміття або навчання в школі. Краще заохочувати їх за додаткові зусилля, наприклад за допомогу бабусі у збиранні яблук.

Ігри також відіграють важливу роль у розвитку самоконтролю в дітей. Наприклад, такі ігри, як «Світлофор» або «Море, замри», допомагають дітям розвивати самодисципліну та силу волі — важливі якості, які стануть у пригоді в дорослому житті, особливо під час стресу, коли важливо вміти сказати собі «стоп».

Отже, шопоголізм є проявом емоційного розладу, а не результатом раціонального вибору. Це вказує на те, що основною проблемою є не сам шопоголізм, а внутрішня «діра» чи емоційний дефіцит, який потребує своєчасного вирішення. Людина самостійно впоратися з шопоголізмом не може, оскільки він часто вимагає професійної підтримки. Хоча медикаментозне лікування може допомогти при компульсивних і тривожних розладах, для подолання шопоголізму потрібна комплексна допомога, яка включає емоційну підтримку та терапію.

Запис Шопоголізм: причини та профілактика спершу з'явиться на Міжнародний інститут практичної психології.

Чи варто життя присвятити професійному розвитку й що стоїть за прагненням постійно розвиватися – про це спілкуємося з Тетяною Балан, психотерапевтом, гештальт-терапевтом, головний тренером Міжнародного інституту практичної психології.

– Тетяно, хто найбільше вплинув на Ваше професійне становлення?

– Моє професійне становлення визначалося багатьма факторами, але, перш за все, моїм оточенням. Особливе місце займали мої викладачі. Найціннішим був приклад викладача філософії. Його пристрасть до предмета була неймовірною і заразливою. Я закохалася у філософію завдяки його ентузіазму. Коли складала іспит, так глибоко занурилася в теорії, що знала напам’ять багато трактатів і дати народження філософів. Це вразило викладача, і він навіть попросив мене назвати дати написання додаткових трактатів. Сьогодні я вже мало що пам’ятаю з тих цифр, але завдяки цьому досвіду, маю навичку глибоко занурюватися у знання з психології.

Професійна реалізація в системі моїх цінностей. Самоактуалізація як прагнення до саморозвитку – є джерелом моєї вітальності. Мої викладачі стали прикладом реалізації та задоволень від нового. 

– Чи потрібно жінці обов’язково мати професію і бути в ній успішною?

– Справа не в жінці, а в розвитку особистості. Діяльність – це необхідний ресурс руху вперед. Бути автономною – це критерій благополуччя, а якщо жінка ще розвивається і співпрацює з можливостями, полем – це приречення на результат. 

Сьогодні час, коли без професії небезпечно. В прямому і переносному сенсі цього слова. “Ніщо так не захистить жінку, як наявність зростаючого розрахункового рахунку”, люблю цю фразу. Що стосується успіху – це велика праця, знання та вміння його планувати. Неможливо повторити везіння, а успіх – можливо. Це набір скілів, які постійно розвиваються в діяльності. 

– Що стоїть за прагненням людини професійно розвиватися? 

– Це потенціал людини, система цінностей і внутрішня мотивація як задоволення від процесу роботи. Значну роль відіграє оптимізм як збудження від досягнень. Культура сім’ї впливає на досягнення фрагментарно, а систематично – система освіти. Перший педагог теж вкладається в кошик досягнень. 

Сама природа заклала в жінці величезну кількість енергії на велику кількість дій, і не лише на побут. 

Вміти керувати цією енергією – це і є розвиток потенціалу жінки. 

Жінки багатозадачні, але доведено, що виконання більше двох завдань неефективне. Жінка – це джерело енергії, і розвиваючи в собі цей ресурс, вона здатна на перемоги.

– Як Ви вважаєте, який обмін у професійному середовищі найбільш важливий?

– Дуже важливо бути в оточенні професіоналів. Формування почуття приналежності визначається тим, наскільки вона поділяється тими, у кого навчаєшся. Навчальне середовище – це сукупність елементів, що впливають на процес навчання. Тренери, вчителі та наставники впливають не тільки на навички, а й на здатність бути, а не тільки знати і вміти. Це формує професійний стиль і підхід до роботи.

Саме тому цього року Міжнародний інститут практичної психології проводить міжнародну конференцію “Компетенції майстерності”, на яку ми запросили відомих та досвідчених викладачів з гештальт-психології. Це дасть можливість нашим студентам і всім, хто цікавиться цим напрямком, долучитися до поля майстерності.

– Від чого, на Ваш погляд, залежить компетентність фахівця?

– Компетентність фахівця залежить від кількох ключових чинників. Перше, це особистісні якості: темперамент, характер і особисті смисли. Друге, вміння працювати і розвивати свій потенціал. Третє, взаємодія з професійним полем. Це окреме мистецтво.

Я спостерігаю, як багато одержимих проблемами людей, вриваються в поле психології. Якщо поруч опиняються люди, які готові підтримати, це справжнє везіння. Сьогодні багато спокус, що заважають заглиблюватися і розвивати навички. Поведінка людини –  це не тільки результат її індивідуальних рис, а й – середовища, в якому вона діє, включно з професійними спільнотами та групами.

– Ваше інтерв’ю сповнене мудрості та натхнення. Дякую за те, що поділилися своїм досвідом.

– Дякую вам! Сподіваюся, мій досвід виявиться корисним для інших і допоможе на шляху до професійного успіху.

Інтерв’ю записала Ірина Клішина.

Орігінальна стаття на сайті журналу “Навколо Woman”.

Запис Тетяна Балан: Шлях до професійного успіху спершу з'явиться на Міжнародний інститут практичної психології.

Практичність. Усе почалося 2004 року, коли серед молодих психологів гостро відчувався дефіцит практичного досвіду. Теоретичні знання давали щедро, але ось як застосувати їх на практиці – було не завжди зрозуміло. Тоді й народилася ідея створити курс, який стане відповіддю на багато запитань. І сьогодні ми пишаємося тим, що 70% нашого навчання – це практика, яка допомагає нашим студентам упевнено працювати і рости в професії.

Системність. Курс об’єднує 18 теорій і величезну увагу приділяє практиці, роблячи навчання по-справжньому системним. Для мене, як для автора курсу, системність стала ключовою цінністю. Це не просто підхід до викладання, а результат багаторічного досвіду, знань і натхнення, яке я здобула від своїх учителів і наставників. Понад тридцять років тому, навчаючись у британській школі менеджменту, я набула навичок проєктного мислення, які й донині допомагають мені розвивати курс, піднімаючи його на нові рівні.

Постійний розвиток. 20 років – це тільки початок. Я впевнена, що попереду на нас чекає ще безліч відкриттів і оновлень. Наш курс відображає всі актуальні теми, з якими стикається людина, особливо та, хто тільки починає свій шлях у психології. За останні чотири роки ми ввели дві важливі теми – “Харчові звички” і “Війна”. У 2025 році на нас чекає аудит курсу, що стане черговим етапом його розвитку. Однією з моїх улюблених концепцій у гештальт-терапії є “експеримент”, і я переконана, саме ця теорія є одним із головних ресурсів нашого курсу.

Бонуси для студентів. Розповідаючи про наш курс, ми зрозуміли, що неможливо передати всі його переваги словами. Деякі з них ми залишаємо як приємні сюрпризи для наших студентів, щоб вони могли відчути всю глибину і багатство навчання вже в процесі.

Продовження шляху. Багато наших випускників не хочуть зупинятися на досягнутому і продовжують своє навчання на річному курсі, який містить дев’ять захопливих тем. Серед них мої улюблені – “Психологія старості”, “Футуропрактика” і “Психопатологія”.

Фундамент для майбутнього. За 20 років курс став потужним джерелом натхнення і професійної енергії для тих, хто вирішив присвятити себе психології. Він є незамінним ресурсом для психологів-початківців і психотерапевтів, закладаючи міцний фундамент, на якому наші випускники будують свої кар’єри.

Репутація та довіра. За ці роки курс завоював високу репутацію завдяки своїм стандартам етики та професіоналізму. Більшість наших студентів приходять за рекомендацією – іноді навіть подружжя записує своїх половинок, не здогадуючись, що в підсумку курс може змінити їх обох. І ось через 20 років до нас приходять діти наших колишніх студентів, які навчалися понад десять років тому. Ще 20-30 років, так і онуки підуть. Це неймовірно надихає і наповнює сенсом усе, що ми робимо.

Зміни як неминучість. 260 годин, проведених у вивченні професійної психології, не проходять безслідно. У новому році у нас з’явиться новий модуль – “Психологія змін”. У вересні 2024 року ми організуємо ювілейну зустріч для наших випускників і студентів, на якій буде презентовано цей модуль як новинку 2025 року.

Особисті роздуми. Ці 20 років були наповнені працею, розвитком і подоланням. Цінності нашого курсу продовжують надихати мене, наших студентів та інститут загалом. Кожен рік роботи з курсом – це наче новий гештальт, який завершує одне і відкриває інше. За два десятиліття ми накопичили багатий досвід і традиції, які продовжують передаватися від покоління до покоління.

Це мої особисті, ювілейні роздуми про курс “Я – практичний психолог”, який з гордістю носить звання унікального і по-справжньому особливого.

Запис 20 років психологічного шляху: секрети успіху курсу “Я – практичний психолог” спершу з'явиться на Міжнародний інститут практичної психології.

Інформаційне переїдання здатне викликати отруєння розуму, що, своєю чергою, спричиняє втому, стрес і кризи. Інформаційна втома, як наслідок відволікань, призводить до загибелі продуктивності та творчої пристосованості. Наявний потенціал людей стикається з недостатністю умов реалізації.

Що таке інформаційна втома

Уся інформація, яку ми бачимо, чуємо, зупиняється в нас назавжди. Вона ніби нагромаджується у велику інформаційну корзину – простір нашого власного мозку, де зберігається все життя.

Інформаційна втома – це нездатність логічно приймати рішення через великий обсяг інформації.

Людина втрачає здатність асимілювати або перетравлювати ту інформацію, яку сьогодні отримує. Цивілізація працює над тим, аби ця інформаційна лава, з якою ми стикаємося щодня, впливала на нас. Сьогодні світ усе більше і більше надає нам таку інформацію, яку складно взагалі зрозуміти.

Симптоми інформаційної втоми нині є в багатьох дорослих людей і підлітків. Ця тема – втома від великої кількості інформації – є профілактикою майбутніх проблем, а для когось це вже актуальна проблема, що потребує негайного вирішення.

Симптомами інформаційної втоми є:

• прокрастинація. Схильність відкладати виконання важливих або неприємних справ на пізніший термін, незважаючи на можливі негативні наслідки;
• нездатність іти в нове. Люди сьогодні відчувають складність рухатися в невідоме (https://iippsy.com/2023/12/26/resistance/), тому, що вони не можуть побачити нові можливості, у них бракує енергії, щоб робити якісні дії;
• психосоматичні симптоми. З них найпопулярніший – це нудота та безсоння. Ми навіть можемо так з вами висловлюватися: «Мене вже нудить від цього!», і це стосується не тільки новин, а й іншої інформації, яку ми раніше із задоволенням сприймали: дописи в соцмережах, блогах, етери, інформація з YouTube-каналів. Це все впливає на те, як ми рухаємося вперед або взагалі не рухаємося.

Якщо спробувати знайти антонім до інформаційної втоми, то це будуть такі смачні слова, як свіжість, активність, вітальність. Їх можна поєднати і визначити як стан, у якому людина має енергію для дій.

Функція інформації – надавати людині знання, але для того, щоб здобувати знання з інформації, треба асимілювати її та усвідомлювати. Нині існує такий тренд – немає часу. І ви, мабуть, помітили, що раніше із задоволенням відводили час і занурювалися у важливу для вас інформацію. Вся увага була спрямована на те, аби пізнати глибину знання. Сьогодні для багатьох людей це неможливо, тому що є купа відволікань: телефон, месенджери, канали новин. Ми втратили здатність концентрувати увагу в одній точці. Існує когнітивна втома.

Якщо взяти ваш особистий об’єм, ваш так званий кошик для інформації в мозку, скільки відсотків його не заповнено? Більшість людей визначає 15–20 відсотків. Чим доросліші люди, тим цей відсоток менший. А що ж робити, якщо вам небагато років, а інформаційний контейнер майже заповнений?

Нам необхідно розвивати навичку перетравлювати та асимілювати інформацію. Керувати запасами енергії, завдяки якій ми кожного дня можемо приймати рішення, як бути, як жити, як діяти.

4 етапи подолання інформаційної втоми

Перший етап: відкриття спокусам світу. Ми бачимо різні ідеї і різні можливості. Різноманітність – це також виклик нашого організму. Ми обираємо, що робити: читати книжку, йти на конференцію, дописувати у блог. Щось завершувати, доводити до кінця чи розпочинати… Світ спокушає нас на креативні, творчі дії. Але така різноманітність – це також виклик сучасного світу, і ми починаємо витрачати сили, перш ніж сказати світу «Так!».

Другий етап: аналітичний параліч. Початок усвідомлення того, як робити вибір у великій різноманітності всього. І багато людей починають боятися зробити помилку. Здатність робити вибір – це також навичка, яку потрібно розвивати. На цьому етапі можуть починатися соматичні симптоми, тому що людина стикається з розщепленням – треба рухатися вперед, а вона не може прийняти рішення. Є страх, що можна зробити помилку, що все піде не так. Аналітичний параліч забирає багато енергії. Неможливо без внутрішньої паузи визначати вектор руху вперед.

Третій етап: енергозбереження. Він починається, коли люди усвідомлюють інформаційну втому. У моєму кошику на улюбленому книжковому сайті понад 40 книг, які я планую купити. Але чи є в цьому сенс? Я розумію, що втрачається концентрація, все важче і важче заглиблюватися в деталі. Я прочитаю заледве половину з того, що придбаю. Решта буде лежати на полицях. Нове, яке було ресурсом, стає некорисним.

На етапі енергозбереження нам варто піклуватися про себе. І основним лікарем тут буде здоровий сон і відпочинок. На жаль, багато людей нині не можуть собі дозволити нормально спати, тому що знаходяться в зоні воєнних дій. Але й решта забирають у себе час на відпочинок та сили, коли вночі читають новини, чати, дивляться серіали.

Ми маємо усвідомлювати свої методи відновлення сил, коли з’являється втома: сон, медитації, прогулянки, час без телефона. І залучати їх у своє життя. 

Четвертий етап: інформаційна гігієна. Коли вже у вас є усвідомлення інформаційної втоми, але ви чітко знаєте свої пріоритети і розумієте, що нині для вас головне. І це важливо – визначити пріоритети, якщо ви ще не маєте їх. Третій і четвертий етапи мають в основі один спільний метод керування запасами сил – якісну асиміляцію. https://iippsy.com/2024/03/10/assimilation/

Інформаційна лава буде й надалі зростати, і світ буде продовжувати нам давати багато інформації. Наша задача – навчитися відмовлятися від того, що не потрібно, що не народжує енергії. Навчитися казати «Ні».

Водночас існує дефіцит мудрості та якісних рішень. Тому мати, розвивати навичку асиміляції, усвідомлення, саморефлексії – це основне завдання нам на сьогодні. Через цю навичку потрібно фільтрувати все, що заходить у ваш інформаційний простір.

Та коли є надлишок інформації, нам не обов’язково відгукуватися на те, що ми бачимо, чуємо, читаємо. Нині я бачу багато корисних дописів у соцмережах, але їм бракує змістових історій, сенсу, який читач може асимілювати, трансформувати в дію.

Ми потребуємо інформації, і це знижує продуктивність і творчість людини, а надлишок інформації знижує ефективність, проактивність. Піклуйтеся про свою адекватність, учіться керувати запасами своїх сил – і ваше життя буде більш насиченим, яскравим, проявленим.

Запис Інформаційна втома спершу з'явиться на Міжнародний інститут практичної психології.