Вітаю! Я – Тетяна Балан, засновниця інституту і головна тренерка. Моє життя пов’язане з психологією вже 25 років. На шлях до людей, їхніх проблем і потреб я потрапила несподівано, але це був той щасливий випадок, коли всі дороги ведуть до себе. Хоча тоді мені так не здавалося.

Я народилася і зростала в Харкові. Освітня столиця, місто, де закладів вищої освіти найбільше в Україні. У старших класах школи мріяла стати гінекологом. Відчувала потребу допомагати жінкам бути здоровими, спостерігати за народженням нового життя. Після шкільного випускного ми з батьком вирішили подавати документи до двох ЗВО – медичного і педагогічного. Ботаніка теж була сферою, яка надихала мене. Вона теж про життя – від насіння до дерева.

До жодного з цих вишів я не мала можливості вступити, як з’ясувалося потім. Недостатньо було підготовки та інших ресурсів. 1995-го в інститутах потребували не тільки знань. Тож було вирішено вступати до приватного ЗВО, який об’єднав у свою викладацьку команду найбільш професійних і мудрих викладачів міста. Я обрала психологію.

Під час навчання наповнювалася знаннями та любов’ю до своєї справи від найкращих. Не потрапивши до медицини, я все ж була в середовищі зцілення душі та тіла. А ботаніка залишилися зі мною назавжди: живими квітами я прикрашаю своє життя. Вони поряд на робочому столі, у вітальні, навіть у потяг беру їх із собою. Прекрасні створіння нагадують мені про красу та крихкість життя, наповнюють натхненням та тихою радістю.

Через два благословенні роки приватний ЗВО завершив своє існування, так і не побачивши перших випускників. Я закінчила освіту в університеті МВС. Дипломне дослідження теми “Агресія у підлітків” та практика в колонії суворого режиму для жінок додала міцності у скарбничку професійного досвіду. Дівчинка, яка побачила інше життя, дорослішала і розуміла бажання – впевнено і далі крокувати у психологію.

Я отримала диплом і через 2 години вже була на першому робочому місці: Юридичний ліцей дав мені досвід роботи відразу на 3-х посадах. Я стала класним керівником 9-В класу. Можливо, ви пам’ятаєте, що чим далі літера від А, тим менш дисциплінований клас? Тож тепер я нічого не боюся. Крім того, я була шкільним психологом, викладала право та ОБЖД.

За три роки роботи у школі я розробила техніку “Письмо батькам”, яка дала можливість батькам дізнатися більше про свою дитину. Мене запалювала мета стати методистом, адже я відчувала власний потенціал у цьому напрямку. Але прийняла рішення піти з ліцею, щоб стати методистом для себе, ділитися знаннями з іншими ірозробляти власні програми та курси.

З 2001-го я мріяла про клієнтів та власний кабінет. У мене цього всього не було. На два роки моїм офісом, де я проводила консультації, стало кафе “Жили-были” міста Харкова.

В той час я працювала з людьми і працювала із собою. На власній терапії мені запропонували визначити метафору для себе. Обрала“зернятко”, яке має прорости. Я все ще любила ботаніку, і це точно було про мене. Моє зернятко втомилося сидіти в землі, воно прагнуло тягнутися до неба, до людей.

Лише 2003 року моя мрія втілилася: у мене був перший власний кабінет на вулиці Космічній та перші клієнти. Стартував і перший курс під назвою «Я – практичний психолог», який ми проводили разом з Оленою Зозулею, гештальт-коучем. Своєї зали в нас не було, і заняття проходили в педагогічному університеті ім.Г.Сковороди. З Оленою разом я пропрацювала 6 років.

Водночас я була не тільки психологом, а й маркетологом – мені було потрібно, щоб про мене дізналося більше людей. Щомісяця давала експертні коментарі для телебачення. І до мене приходили люди. На вершині успіху ми всі чимало самовпевнені. Але з цієї вершини боляче падати.

Після 14 років роботи я помилилася у виборі партнерів і пережила зраду на професійному полі. Єдиною людиною, якій я могла довіряти, був мій чоловік. Я проживала власну психодраму, але розуміла, що замкнута система приречена на страждання, що мені одній не впоратися. Я стала просити про допомогу. Чесно говорила про це своїм друзям, близьким, знайомим. І мені допомагали. Вислуховували, давали поради, іноді мовчки обіймали. Завдяки такій підтримці я зцілювалася. Знову відновила практику. Проводилакурси, семінари. Консультувала і брала участь у міських заходах.

Ідея інституту з’явилася тоді ж. Але було багато перепон для її втілення. Мені не вистачало часу.

Коли 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна російська агресія, Харків став одним з першим місць, що перебували під шаленими обстрілами. Ми з родиною 68 днів прожили в підвалі. Коли було відносно тихо та був інтернет, намагалася підтримати людей і проводила етери в Instagram. Розуміла, що коли сама в небезпеці, то порушую етику, консультуючи інших. У травні прийняла рішення виїхати в Європу. Коли влаштувалася в Австрії, тіло відпустило шалену напругу війни, з’явилася енергія для дій. І знову постукала ідея створення інституту. Її допомогли укріпити в мені мої ж випускники. Вони мріяли продовжити навчання, потребували інструментів, які допомагають людям у турбулентні часи. Оперативно ми створили 2-й рівень курсу «Я – практичний психолог», де працюємо з травмою. Аналізуючи пропозиції співпраці з європейськими навчальними закладами, я розуміла, що саме інститут як формат сучасного освітнього проєкту, де можна інтегрувати знання та досвід різних викладачів, надасть такі можливості.
Я хочу підтримувати студентів у прагненні розвивати навички. Моя робота – це моє хобі. Це моя любов. А любов до людей, до власної справи допомагає людині бути життєстійкою. Вона виховує резильєнтність до життя. Бо любові завжди більше, ніж випробувань.

Любов тримає мою сім’ю. Я – щаслива дружина і мати двох синів. Але щастя – то шлях, на якому доводиться долати всі кризи. Тому в нашій сім’ї є традиція, у якій ми виховуємо синів – культура поваги та довіри.

Моє зернятко зараз виросло в могутнє дерево, яке щедро віддає власні плоди, аби хтось теж посіяв своє зернятко. І воно не було слабким, адже потрібна сила пробити шар землі і піднятися до сонця. Роблячи сильними інших, ми самі стаємо сильнішими.