Адаптація
Як адаптуватися до нових вимог, що диктує нам життя
Кожен з українців зараз проживає час кризи та адаптацію: до нових умов життя, до нової країни. Багато людей мають соматичне напруження, перебувають у постійній тривозі, і все це пов’язано із серйозними змінами в їхньому житті. Ми знаходимося в різних умовах: хтось має власний будинок, а комусь немає куди повертатися, у когось, на щастя, всі родичі живі, а хтось зазнав утрату. Життя сьогодні пропонує новий досвід, обставини диктують нові вимоги, і нам потрібно витримувати розрив між цими ситуаційними вимогами та можливостями.
Від природи нам дано різний діапазон сили проживати життєві складнощі. Є два типи людей:
- які потрапляють у кризу і не знають, що робити;
- які бачать у цьому можливість та асимілюють нове, що відбувається з ними.
Адаптація – процес пристосування до вимог життя без болісних почуттів.
Адаптація VS смиренність
Часто люди плутають адаптацію з таким поняттям, як смиренність. Це абсолютно різні речі. Якщо потрібно змиритися, то це біль і опір, що викликає соматичні реакції, депресивний стан. Тоді людям хочеться пити пігулки або битися головою об стіну, тому що вони не можуть зробити вибір. Гарний приклад, що таке смирення: це коли потрібно проковтнути те, що несмачно, або те, чого ви зовсім не хочете. Таке буває, коли середовище досить агресивне або те, що відбувається, суперечить вашим цінностям. Тож якщо є конфлікт із цінностями, буде боляче в повному розумінні цього слова.
Адаптація – більше творчий процес, але є одне але. Якщо ми говоримо про адаптацію як можливість пристосуватися до нового, то потрібно знати, де люди часто роблять помилку. Вони не відповідають собі на запитання: «Навіщо це мені потрібно?» Тому коли ви прагнете адаптуватися, передусім візьміть ручку і запишіть мінімум 8 відповідей на нього. Це допоможе вам знайти мотивацію, а отже, й енергію для непростого процесу пристосування.
Нове середовище
Я знаю багатьох людей, і сама ж я у списку тих, які поїхали з України, коли почалося повномасштабне вторгнення. Чому це зробила я? Тому що я не змогла би працювати, якісно працювати через постійну небезпеку. Через 68 днів перебування в підвалі, де ми ховалися від обстрілів, я виїхала до Австрії. Справа в тому, що коли ми залишаємо свою територію, дискомфорт неминучий. І з цим дискомфортом люди приїжджають на нову територію, думаючи, що тут він зникне. Але ж адаптація з новим полем пов’язана не тільки з новими вимогами, а й навколишнім середовищем. І з цього маємо визначення, що адаптація – це взаємодія особистості із середовищем.
Коли людина потрапляє в нове поле, їй потрібно успішно пройти три етапи:
- відчувати себе в безпеці. Мати житло, знати, де їй нададуть медичну допомогу, де купити продукти, тощо. Тільки тоді людина може перейти на другий етап. Коли є відчуття безпеки, тоді людина готова розвивати стосунки з новими людьми;
- розвивати взаємини з іншими, пристосовуватись у цьому процесі до нового: мови, культури, тощо;
- мати можливість і бажання рухатися в нове. Взути капці невідомості і рухатися. Саме на третьому етапі можуть з’явитися сенси товаришувати з новим полем. І так поле може стати частиною вас.
Без проходження цих етапів неможливо адаптуватися.
Ми – істоти суспільні, без стосунків і без зв’язку одне з одним людині складно і погано. Тому коли ми говоримо про адаптацію в новому середовищі, потрібно дати собі час для того, щоб дізнатися, як влаштоване це поле. Потрібно проявляти дружелюбність і пізнавати його структуру. Візьмемо простий приклад із мирного життя: коли приїжджаєте на відпочинок, мандруєте іншими країнами, перші дні може здаватися, що щось не те. Море не таке блакитне, номер у готелі не такий зручний, їжа не така смачна… Але якщо дати собі час і відкритися полю, придивитися до нього, обов’язково налагодяться ваші стосунки.
Виявляйте дружелюбність до поля, у якому перебуваєте, щоб зрозуміти, як воно влаштоване. Якщо вас усе буде бісити, ви будете з гнівом з’являтися новому полі, адаптації не буде. Тому що нове поле сильніше, ніж ви. І тому адаптація – це здатність пристосуватися до нового без внутрішніх страждань і конфлікту із соціальним середовищем.
Проблема з адаптацією може виникати і тоді, коли ми привозимо власні конфліктні відчуття в нове. У нас немає досвіду війни. Але багато людей привезли її із собою у валізах або в кишенях, думаючи про те, що вони потрапляють у нове і все почнуть з чистого аркуша. Одна сімейна пара приїхала з бажанням мандрувати Європою. Але на 5-й день у них сталася істерика. Коли у твоїй країні війна, це різні умови спілкування з новим середовищем, тому що ми завжди чутливі до тла, у якому знаходимося.
Коли люди роблять вигляд, що немає війни, вони не співпрацюють із навколишнім середовищем. Адаптація вимагає співпрацювати з навколишнім середовищем, уміти контактувати з людьми, організовувати собі безпеку.
Від чого залежить адаптація
Адаптація буває трьох рівнів: низька, середня і висока. Якщо в людини високий рівень адаптації, вона виживає простіше.
Зараз багатьом із тих, хто проходить адаптацію до нового, адаптацію до війни, від 25 до 65 років. Але ми неоднаково пристосовуємося до змін середовища, маємо різну здатність проживати кризи. На це впливає декілька факторів. Коли ми народжуємося, від природи ми – різні. Нас виховують різні батьки, у різних умовах, у різному середовищі. І це впливає на нашу можливість приймати рішення і зміни. Тому ми по-різному реагуємо на війну і на ті події, що відбуваються зараз.
Адаптація залежить від:
- гнучкості психіки. Передусім це зумовлено тим, як людина зростала, як могла адекватно розв’язувати кризи, у яких знаходилася в дитячому віці;
- уміння людини робити вибір. Нездатність зробити вибір забирає багато енергії;
- самопізнання, коли ми знаємо свої реакції на складні умови;
- готовності до нового: здатності перетравлювати, асимілювати нове.
Фаза застою
Адаптація відкриває двері у фазу застою. Застій – це коли ви регресуєте, потрапляючи в нове, не розвиваєтеся. І якщо ви зараз, у своєму продуктивному віці, не розвиватиметеся, далі буде складно, буде розчарування, буде втрачено сенс життя. Тому варто закотити рукави і вчитися бути продуктивними, вчитися асиміляції, вчитися усвідомлювати те, що з вами відбувається.
Щоб асиміляція відбулася, важливо відповісти собі на два запитання:
- Що мені тут, де я знаходжусь зараз, подобається?
- Що мені тут не подобається?
Якщо виявиться, що все не подобається, то це не про середовище, а про вас. Тому що коли потрапляєте в нову ситуацію, адекватність полягає в тому, щоб уміти «перетравити» це нове і взяти із собою позитивні моменти. Нове вимагає від нас нових ролей, розв’язання нових завдань, уваги.
Фаза застою має бути продуктивною. Нам потрібно розуміти, визнавати і приймати те, що більше не повториться. Нам доводиться хоронити те, що вже неможливо. А це боляче. У цей час нам потрібно не втрачати контактів із людьми, проявляти співпрацю з полем, у якому знаходимося, не закриватися від усього. Якщо ви побачите, що ваші родичі закриваються, – це тривожний дзвіночок, що їм потрібна професійна допомога психолога, психотерапевта. Дивіться на реакції своїх дітей: маленькі діти не знають, що йде війна, але вони відчувають її через стан дорослих. Якщо діти знаходяться у вразливій родині, якій складно адаптуватися до війни, вони теж стають вразливими і починають у це вірити, чого точно не можна допустити.
Пристосовуватися до тих вимог, які диктує нам життя, боляче, але рано чи пізно ми з вами так чи так навчимося адаптовуватися і давати місце тому новому, в якому знаходимося зараз.
