Парадокс вигорання всередині терапевтичного світу

На ринку психології стало занадто багато психології. Багато слів, технік, сотні курсів, «допоміжних» практик, експертності й контенту. Хочеться вигукнути: «Горщику, не вари!». Система перенасичена – і починає втрачати чутливість. Але це ще не межа.

Це можна назвати парадоксом вигорання всередині терапевтичного світу. Психологія, покликана повертати контакт і живість, сама втрачає живе дихання. 

Занадто багато слів, сенсів, порад, інтерпретацій, думок – і занадто мало тиші, в якій народжується справжнє усвідомлення. Коли чогось стає забагато, навіть хорошого, система шукає рівновагу. І тоді вона відповідає втомою, апатією, роздратуванням, втратою довіри. Це природний процес саморегуляції – спосіб захиститися від надлишку сенсів, від психологічного шуму.

Це не криза професії – це криза форми

Але сьогодні поле складніше, ніж будь-коли: конкуренція, війна, економічна нестабільність, складна картина майбутнього, інформаційне перевантаження, неякісна інформація – усе це створює стан колективного виснаження. Люди перевантажені. Ринок фрагментований. Довіра падає. Терапевти продовжують навчатися, створювати програми й контент, але питання залишається відкритим: а що відбувається з клієнтами?

Психологія перетворилася на продукт, а глибина – на контент, який швидко втрачає цінність. Коли психологічного матеріалу стає більше, ніж людина чи студент здатні інтегрувати, з’являються тривога, роздратування, втрата фокусу і знайоме відчуття: «всього вже занадто».

Системна теорія вчить: перегрів – не вирок, а сигнал про необхідність повернути рух. Рухаємось далі. Чекаємо новий закон.

Вижити і не зруйнуватися

Спостерігається хаос, який проникає і в систему, і в нас самих. Хаос визнається і дедалі частіше викликає запитання: що робити і куди рухатися далі? 

Йдеться про хаос знань, курсів, думок, «нових методів», технологій, трендів і відчуттів. І це не просто ринкова турбулентність – це симптом перенасичення. Нескінченний потік інформації перевищує здатність системи її переварити – і починаються захисні реакції. Багато хто перестає відчувати, починає поспішати, втрачає смак до змісту, а потім і довіру до нього.

Сьогодні в психології все перемішалося: поруч опиняються сильні професіонали, псевдоексперти, ШІ-боти та курси «стань психологом за 3 місяці». І в цьому потоці важко всім: і тим, хто давно в професії, і тим, хто лише входить чи планує. Новачки губляться, досвідчені втомлюються, ринок перегрівається, а глибина перетворюється на упаковку.

З одного боку, з точки зору системного розвитку – це закономірно. Будь-яка система, що стикається з надлишком вхідних потоків, втрачає пропускну здатність. Простіше кажучи, коли студент одночасно слухає лекцію, відповідає на повідомлення і думає про каву – його здатність сприймати та інтегрувати інформацію знижується. Наш мозок, як і будь-яка мережа, має обмежений обсяг обробки інформації.

Система намагається відновити рівновагу – через втому, роздратування, апатію, через розпад старих форм і спроби самоорганізуватися по-новому. Це не катастрофа – це перехід у нове. Перенасичення – не кінець, а ознака зростання, просто надто швидкого. І важливо в цей момент правильно втриматися.

Зараз важливо не пришвидшуватися, а витримувати. Зберігати ритм, у якому можна думати, відчувати, інтегрувати, а не просто реагувати. Це те, що можна назвати стратегією «Вижити і не зруйнуватися».

Система й ринок обов’язково перебудуються. Але питання: хто витримає цей ритм і не втратить себе в потоці? Немає сумніву, що професійні спільноти, які сьогодні теж відчувають цей виклик, шукають і знаходять відповідь – як не втрачати себе і ритм розвитку.

Як витримати перенасичення?

Сьогодні всі втомлені. І ті, хто має досвід в психотерапії, і ті, хто лише починає, реагують схоже: перевантаженням, розгубленістю, бажанням зупинитись та мати прості відповіді, як рухатись і куди. Новачкам трохи легше, бо вони ще не порівнюють із минулим – вони просто йдуть. А тим, хто давно в полі, важче – бо пам’ятають, як було «раніше», і болісно бачити, як старі орієнтири вже не працюють.

Усе рухається дуже швидко: якість курсів, контент, різні поради, ШІ-інструменти, марафони, голоси колег. Конференції – окрема тема. Здається, що інформації більше, ніж ми можемо прийняти. Реально. А ще питання грошей – теж окрема тема. І навіть найкращі речі можуть ставати перевантаженням, якщо ми не встигаємо їх осмислити, прожити, вбудувати в себе. Тому питання не в кількості, а у фільтрах – у здатності вибирати своє, не втрачати фокус. 

Не потрібно встигати за всім. Можливо бути в русі, але у своєму ритмі. Не можливо знати всіх трендів і при цьому залишатись у тому, що подобається, якщо в тобі є жива присутність. Іноді «витримати» означає просто зробити паузу, видихнути, відчути тіло, не поспішати.

Багато початків – мало завершень

Симптоми перенасичення існують. Інколи маємо сто ідей, десять блокнотів та планів і водночас відчуття, що все лишається в повітрі. Таке безсилля. Але це не слабкість, а сигнал: «пора зупинитись». Бо завершення – це теж турбота про живе, про процес, про себе. Баланс – це теж завершення.

В цілому зараз голос експерта легко загубити серед гучних слів, текстів та порад. Іноді здається, що його просто не чути. Але глибина не зникає. Вона просто чекає – коли ми сповільнимось, щоб знову заговорити спокійно, по-людськи, по суті. Згодні? Глибина повертається тоді, коли є контакт – із собою, з людьми, з сенсом. 

Бажаємо вам і собі легкої асиміляції та турботи про себе, не втрачаючи сенсів!